Володимир Зеленський — яскравий приклад людини, для якої прагнення до успіху є не засобом, а самоціллю, а визнання — не нагородою, а киснем. Його впевненість у власній величі — не вада, а робочий механізм, що дозволяє досягати надзвичайних результатів у конкурентному середовищі.
Це наскрізний досягач: усе в ньому налаштоване на перемогу й визнання. У основі — особлива самоорганізація: самооцінка тримається на зовнішньому схваленні (без аплодисментів, рейтингів і перемог усередині — порожнеча), ідентичність побудована на досягненнях («я — той, хто перемагає», а не «я — той, хто є»), а розуміння інших він використовує радше для впливу, ніж для справжнього зближення.
Його базова установка щодо світу — рух проти: світ для нього арена, а люди — союзники, перешкоди або глядачі. Рівних партнерів у цій картині майже немає; є ті, кого треба перемогти, залучити або вразити.

