Йосиф Сліпий (1892–1984) — глава Української Греко-Католицької Церкви, кардинал, засновник Українського Католицького Університету в Римі. Народився в селі Заздрість на Тернопільщині, став єпископом у 1939 році. Після арешту радянською владою у 1945 провів 18 років у ГУЛАГу та засланні — Сибір, Красноярський край, Мордовія, Полярний. Не зрікся ні віри, ні Церкви, ні Папи. Звільнений 1963 року після особистого втручання Папи Іоанна XXIII і президента Кеннеді. У Римі збудував собор Святої Софії, заснував університет і бібліотеку. Прожив 92 роки — найдовше у всій серії.
Мова Сліпого має дві фундаментальні властивості, які не зустрічалися в серії раніше: сенсорна насиченість і гранітна стійкість тону.
Сенсорність: він описує дитинство через запахи, кольори, звуки:
«Левада вбиралася в щораз то нові шати», «серед трощі і ситнику висвистували сильні вітри свої грізні, а то й тужливі мелодії.»
Він описує Сибір із тією самою оптикою:
«Сонце сходило червоною сибірською загравою. Ген далеко на обрії видніли дві тополі біля кладбища.»
Катівня не вбиває в ньому спостерігача — він дивиться на тортури тим самим оком, яким дивився на квіти Заздрості.
Стійкість тону: від дитячих спогадів до «Заповіту» — 70 років — його інтонація майже не змінюється. Немає зламу, немає істерики, немає відчаю. Є поступовий перехід від ліричної оповіді до літургійної урочистості — але базова структура мовлення лишається тією самою.